наш передовий досвід

Вплив взаємодії учнів і вчителя на процес

самостійної роботи  на уроках фізичної культури.

Досвід роботи
учителя фізичної культури
Іванівської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені І. Рачкова
Лободи Наталії Борисівни.

В умовах, коли якість навчання майбутніх випускників школи набуває особливого значення, проблема самостійності і самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів у навчальному процесі постає особливо гостро. У державних документах «Освіта. Україна XXI століття», Доктрина національної освіти в Україні йдеться про необхідність докорінного реформування навчального процесу у сучасній школі, про забезпечення особистісно-орієнтованого навчального процесу, з чим і пов`язаний перехід до концептуально нової організації учбової організації школярів. Збереження і зміцнення здоров’я учнів особливо в наш час потребують конкретного вирішення: неможливо бути здоровим і всебічно розвиненим без систематичних занять фізичною культурою. 
Навчальний заклад повинен не тільки забезпечувати належне фізичне виховання школярів у період навчання, а й давати їм знання і вміння, які допомогли б виробити звичку розумно використовувати вільний час, наявні можливості для активного відпочинку, фізичного розвитку, зміцнення здоров’я і загартовування організму.
Актуальність проблеми і значущість її для педагогічної практики зумовили вибір теми мого досвіду "Вплив взаємодії учнів і вчителя на процес самостійної роботи на уроках фізичної культури".
Проблема розвитку самостійності учнів у дидактиці є традиційною. Вона привертала увагу багатьох видатних педагогів минулого: давньогрецьких вчених Сократа, Платона, Арістотеля, які глибоко і всебічно обґрунтували значення активного і самостійного оволодіння учнями знань; Я. Коменського – розробка організаційно-практичних питань учнів в самостійній діяльності; про значення самостійної роботи, яка сприяє розвитку розумових здібностей дитини, писали і визначні діячі прогресивної педагогіки, зокрема К. Ушинський, М. Бунаков, В. Водовозов, О. Герд, П. Лесгафт, В. Вахтєров та ін.
Реалізовуючи проблемне питання, я зіткнулась з рядом проблем. Одна з них - проблема формування в процесі навчання активного, самостійного, творчого мислення школярів. Уже з 1 класу я намагаюсь виховувати у школярів прагнення до самостійного фізичного вдосконалення, до розвитку таких фізичних якостей, як активність, гнучкість, швидкість, силу.
Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.
Для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною, я дотримуююсь певних умов:
• чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;
• індивідуальні завдання для самостійної роботи підбираю доступні і посильні;
• характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання змінюю;
• підбираю диференційовані завдання для самостійної роботи;
• дотримуюсь систематичності і послідовності в застосуванні самостійної роботи учнів в процесі навчання;
• дотримуюсь взаємозв'язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнюю їх,
• налаштовую на взаємозв'язок класної і домашньої самостійної роботи.
Самостійна учбова діяльність школярів забезпечує більш ефективне засвоєння навчального матеріалу у випадку, коли вона має:
- системний характер,
- забезпечує оптимальний рівень пізнавальної активності школярів,
- поєднує репродуктивну і продуктивну діяльність учнів та за змістом поглиблює засвоєний матеріал.
Під час організації навчальної роботи я використовую різноманітні методи, які забезпечують пізнавальну самостійність школярів на різному рівні їхньої фізичної підготовленості та розвитку. Це виклад навчального матеріалу у формі повідомляючої або проблемної розповіді, бесіда, вправи, заохочення, виконання домашніх завдань, дослідження свого фізичного розвитку та фізичної підготовки, виконання індивідуальних завдань на уроці, ранкова гімнастика, самостійні тренування.
Для кожного методу я підбираю свою особливу форму взаємодії між мною та учнем, в ході якої я організовую пізнавальну діяльність учнів, спрямовуючи на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, забезпечуючи розвиток особистості. Ця взаємодія пов'язана із розвитком і формуванням особистості учня. Для цього враховую індивідуальний фізичний розвиток кожної дитини, так як навіть в одному класі діти відрізняються своїми фізичними можливостями, різним рівнем фізичного розвитку та фізичною підготовленістю. Є діти з активним фізичним розвитком, які випереджають в розвитку своїх однолітків. З такими учнями проводжу індивідуальні бесіди, урізноманітнюю та ускладнюю завдання на уроці.
Трапляються і такі діти, які фізично слабші за своїх однолітків, але вони відрізняються один від одного. Одні прагнуть удосконалити свої можливості, інші шукають причини, щоб не виконувати те, що у них не виходить. Я звернутаю увагу на те, чи зможе дитина виконати вправи в силу своїх індивідуальних можливостей, чи не хоче докласти певних зусиль. Для початку я спрощую завдання, розповідаю про видатних людей, які завдяки фізичним вправам досягли видатних результатів а також намагаюсь своїм особистим прикладом заохотити дітей. Тому переважна кількість дітей досягає позитивного результату своєю наполеглевою працею.
Для того, щоб простежити фізичний розвиток і фізичну підготовленість кожної дитини, спільно з учнями ведемо ,,Паспорт здоров’я”. Починаючи з першого класу, три рази на рік у нього вносяться записи за такими розділами:
•?Фізичний розвиток :
- зріст,
- вага,
- ЧСС у спокійному стані,
- ЧСС після 20 присідань,
- ЧСС через 1 хвилину;

•?Фізична підготовка:
- біг на швидкість,
- стрибки у довжину з місця,
- згинання-розгинання рук в упорі лежачі,
- човниковий біг,
- гнучкість та ін.
Завдяки цьому я відстежую щонайменші позитивні зрушення у фізичному стані школярів і оцінюючи їх, допомагаю їм усвідомити, що ці зміни відбуваються завдяки їхній праці над собою.
Коли в дитини з’являється цілеспрямованість, то вона виконує самостійну роботу свідомо, осмислено, з інтересом. Наявність уже сформованих умінь і навичок створює ту технічну основу та механізми, за допомогою яких учні йдуть до досягнення поставленої мети.
Спираючись на свій досвід, вважаю, що завдання, які пропонуються учням для самостійного виконання, повинні бути посильні для них і подаватися в певній системі. Основою цієї системи повинно бути поступове наростання пізнавальної самостійності дітей, що здійснюється шляхом ускладнення, як матеріалу, так і вправ та завдяки зміни ролі і рівня допомоги вчителя.
Зміст самостійної роботи в процесі вивчення нового матеріалу я постійно ускладнюю, а обсяг - збільшую. Проте, це не означає, що матеріал, який опрацьовується на уроці, учні вивчають тільки самостійно. Моя керівна роль, як учителя, залишається визначальною на всіх етапах засвоєння нового матеріалу.
Одним з видів спілкування з учнями є заохочення. Заохочення полягають у позитивній оцінці навчальної діяльності та поведінки учнів і спрямовані на те, щоб викликати в усіх бажання до подальших досягнень.
Основними видами заохочення, які я використовую, є сприяння, допомога, довіра вчителя, похвала, схвалення, усна подяка, подяка в наказі по школі, похвальна грамота, почесні доручення, лист-подяка батькам, фотографії на дошках пошани, публікації в газетах тощо.
Я пересвідчилась, що заохочення позитивно впливає лише тоді, коли воно є адекватним, публічним і своєчасним, та за умови дотримання визначених мною таких правил:
- заохочувати учнів лише за досягнення, які є результатом їхньої власної праці;
- за одне досягнення варто заохочувати не більше одного разу;
- хвалити треба наполеглевість і поведінку, а не розум і здібності;
- заохочення повинно бути диференційованим;
- заохочення застосовується відповідно до індивідуальних можливостей, які стимулюють подальшу активність, або підтримують її на належному рівні; надлишок заохочень знижує активність учнів;
- заохочення повинно бути справедливим та аргументованим.

Заохочення — це бальзам для душі. Треба шукати в кожній дитині щось добре і пам'ятати, що люди, котрі в усьому шукають вади, рідко знаходять щось інше.
Першим практичним кроком до самостійних занятть фізичними вправами школярів, я вважаю домашні завдання. Предмет „фізична культура” порівняно з іншими, має таку особливість: якщо на інших уроках прагнуть до максимального скорочення домашніх завдань, то на уроках фізичної культури – навпаки. Через виконання домашніх завдань я поступово формую звичку до систематичних занять, виконання яких стає потребою фізичного самовдосконалення. Спочатку діти привчаються самостійно виконувати фізичні вправи за моїм завданням, потім у них формується здатність до самостійного виконання інших видів робіт, а відтак дитина поступово привчається до самостійного життя.
Одним з методів самостійної роботи учнів, які я застосовую в процесі проведення занять, є залучення учнів до проведення підготовчої частини уроку. Визначається декілька учнів для проведення комплексу загальнорозвиваючих вправ. У ході проведення учнем комплексу звертаю його увагу на правильну послідовність виконання вправ, про необхідність самооцінювання та обговорюю з ним якість його дій. Це сприяє виробленню критичного ставлення до власної роботи, адекватного сприйняття відгуків. Також використовую такий метод. Школярам дається домашнє завдання: придумати і на наступному уроці виконати таку вправу із комплексу загальнорозвиваючих вправ, яку ми ще не виконували на жодному уроці. Завдяки виконанню цього домашнього завдання учні набувають певні інструктивні навички, створюються сприятливі умови до занять фізичною культурою всієї родини.
Всім відомо, ща на уроках фізичної культури вчитель говорить значно менше, ніж на своїх заняттях інші вчителі Звідси цінність кожного його слова, його предметність і повна відповідність завданням, визначеним у ході занять. Наприклад, під час виконання учнями фізичних вправ на підтримання постави, я підкреслюю, що неправильна постава не тільки не естетична, а й змінює форму та об'єм грудної клітки, внаслідок чого внутрішні органи і системи організму працюють у несприятливих умовах, що ускладнює їх розвиток і функціонування, може призвести до захворювань. Розучуючи стрибки в довжину з розбігу, нагадую, що дальність стрибка залежить від швидкості розбігу, кута вильоту і положення тіла в повітрі. Ці пояснення ілюструю наочно.
Під час уроків на простих прикладах розповідаю дітям, як відбувається їхнє навчання, як вони просуваються до певного вміння, оволодіння навичкою. Спочатку рухова дія переважно не вдається і тут діти з моєю допомогою пробують визначити, чому не можуть виконати рухову дію, порівнюють свої невмілі виконання із тим, як це виконую я або їхні товариші. Діти повторюють вправу, і вона починає вдаватись Внаслідок багаторазового повторення вправа виконується правильно. Зазвичай мої учні досягають успіху, тому і моя робота над цією проблемою є результативною.
Висновки
Я пересвідчилась, що раціонально організована і систематично проведена вчителем на уроці самостійна робота учнів, сприяє оволодінню всіма учнями глибоких і міцних знань, активізації розумових операцій, розвитку пізнавальних здібностей до довготривалої фізичної праці, навчанню учнів раціональних прийомів самостійної роботи.
Я впевнилась, що правильна організація самостійної праці учнів вимагає від вчителя великої майстерності і високої методичної підготовки, якою я володію, організовуючи самостійну роботу, враховую особливості і конкретні труднощі окремих учнів у ході її виконання, забезпечую індивідуально-диференційований підхід до учнів, формую у дітей необхідні фізичні якості і вміння. Ця методика віддзеркалюється в конкретних досягненнях моїх учнів, що позитивно впливає на стан їхнього здоров’я та успішність не тільки з фізичної культури , а і з інших предметів.
Намагаюсь передавати свої знання, методику, досвід молодим колегам, так я є керівником районного методичного об’єднання учителів фізичної культури

"Використання народної музики та пісні як шлях творчого розвитку та духовного  відродження.”

Досвід роботи 
вчителя музичного мистецтва
Іванівської ЗОШ І-ІІІ ст. імені І. Рачкова
Очаківської районної ради
Миколаївської області
Муравйової Тетяни Сергіївни

Музична творчість українського народу – нев’януча окраса його духовної культури


Актуальність досвіду
У наш час проблема використання народної музики та пісні у музичному вихованні дітей постала досить гостро. Народна пісня майже зникла з побуту, її пропаганда звелася здебільшого до сценічних форм, багатовічні традиції у деяких регіонах України призабулися. Така ситуація характерна і для школи, де народна музика у навчальних програмах тривалий час була репрезентована лише епізодично.
Тож не дивно, що удосконалення системи музичного виховання школярів торкнулося насамперед питань використання фольклору. Виховання любові до народної музики, виховання народною піснею стало одним із провідних завдань вчителя музики. Розвиток культури нашого народу не можна уявити без критичного засвоєння й використання спадщини минулого.
Саме актуальність визначеного питання і зумовила вибір моєї методичної теми:
«Використання народної музики та пісні як шлях творчого розвитку учнів та їх духовного відродження».
Науково-теоретична база
Питання використання народної музики, пісні, фольклору висвітлено в Концепції музично - естетичного виховання, що створена на основі української національної культури і ґрунтується на таких положеннях:
• народна музика, пісні як невід’ємна частина духовного життя;
• фольклор як джерело проникнення учнів до глибин народної творчості; як цілісний духовний, матеріальний та практичний світ людини;
• єдність українського музичного фольклору з фольклором інших народів;
• народна музика як безпосередньо живе, хвилююче і цілісне явище;
• вивчення професійної музики крізь призму народних джерел;
• розкриття естетичного змісту народної музики.
Педагогічну доцільність та важливість використання народних пісень у навчанні та вихованні дітей справедливо обґрунтовували видатні українські композитори, дослідники, педагоги. Безцінним скарбом є музичний фольклор для дітей, зібраний М. Лисенко
(« Молодощі»), Я. Степовим( « Проліски»), Л. Ревуцьким ( « Сонечко»),
В. Верховинцем ( « Весняночка»), Ф. Колесою ( «Шкільний співаник»). В них можна знайти від найменших (ігри, лічилки, забавлянки) до пісень-танців, обрядових та інших пісень. Не менш плідним у вихованні інтересу до славного минулого, культури народу є збирання і запис місцевих переказів, казок, старовинних пісень. Цінний краєзнавчий матеріал зібрано учасниками обласної фольклорної експедиції (керівник ПлужниковаЛ. М.). Заслуговує на увагу досвід практичної діяльності місцевого краєзнавця, виконавиці українських народних пісень рідного краю Галагутської Л. Д. та доцента факультету мистецтвознавства МДУ ім. В. Сухомлинського Макаренко О. П.

Сутність досвіду
Народної пісні є вихідною формою і базою цілісного формування людини; оновлення технологій масового музичного виховання є умовою досягнення мети формування людини на сучасному етапі розвитку суспільства – людини, здатної до творчого, конструктивного ставлення до світу. І моє завдання – розвинути чутливість учнів до народної музичної спадщини, ввести їх у світ добра й краси, допомогти відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної різнобічної музичної діяльності, сформувати ціннісне ставлення до музичного мистецтва, сприяти розвитку художньо – творчих здібностей.


Вибір проблемного питання « Використання народної музики та пісні як шлях творчого розвитку учнів та їх духовного відродження» не є випадковим для мене і як вчителя музики, і як керівника вокального гуртка, і як педагога. Удосконалення системи музичного виховання школярів торкнулося, насамперед, питань використання фольклору, виховання любові до народної музики. Виховання народною піснею стає одним із провідних завдань учителя музики. І я впевнена в тому, що віковічні духовні традиції народу мають стати надбанням дітей – рідна мова, казка, народна пісня врятують їх від безликості , сірості, байдужості.
Плануючи свою роботу, поставила перед собою такі завдання:
ВИХОВАТИ В УЧНІВ:
- ставлення до народної музики як невід’ємної частини духовного життя українського народу;
- розуміння провідної ролі фольклору у музичному вихованні ;
- звернення до музичної творчості через призму її життєвих зв’язків з духовним світом;
- відчуття єдності українського фольклору з фольклором інших народів.

НАВЧИТИ УЧНІВ:
- професійної музики через призму її народних джерел,
- розкривати естетичний зміст народної музики на основі осягнення суті й особливостей музичного мистецтва.

Використання народної пісні на уроках музики впливає на загальний розвиток дитини: її емоційну сферу, мислення, дитина стає більш чуйною до краси в мистецтві і в житті. Сприйняття музики буде повнішим, якщо вчитель використовує різні напрямки музичної діяльності. Тому у своїй роботі, намагаюсь обирати різні методи, прийоми і форми творчої діяльності учнів.
Проблемно-пошукова діяльність – це продуктивна взаємодія вчителя та учнів, коли педагог створює проблемні завдання, керує розумовою діяльністю школярів, а ті, в свою чергу, виявляють уміння застосовувати здобуті знання на уроках та в нестандартних умовах.
Завдання пошукового характеру пропоную вже у 1 класі. На початку це просто запитання , котрі вимагають від учня польоту думки, вміння спиратися на власні знання і враження. Так при ознайомленні із колисковими, пропоную дітям пригадати, де вони чули ці пісні? Чому вони такого характеру?
У 2 класі пропоную дітям самим придумати колискову для своєї улюбленої іграшки. У 3-5 класах даю завдання записати будь-яку колискову своєї родини. ( Додаток № 1) Підсумок такої творчої роботи – розвага «Мамина колискова», родинне свято «Тут мамина пісня лунає і нині» із залученням до виконання батьків, родини.
Спонукаю дітей до активної співпраці дещо несподівано поставленим проблемним запитанням: новизна та нестандартність тільки спонукають дітей до активної діяльності. Так при вивченні у 4 класі теми «Між музикою мого народу та інших народів немає меж» пісні інших народів пропоную вивчати мовою цього народу. Наприклад: російська народна пісня « Светит месяц, светит ясный», білоруська народна пісня «Перепілонька», узбецька пісня «Ціп, ціп, мої курчатка», що справляє на дітей незабутнє враження і приносить насолоду. Специфічна особливість молодших школярів – усе пізнавати через діяльність, через гру – відкриває великі можливості для застосування творчих завдань, що сприятимуть розвитку їх творчих здібностей у практичних діях.
Поєднання евристичного методу навчання з творчим завдання є ефективним засобом для розвитку творчих здібностей дітей.
Ніщо не розвиває розумові та фізичні здібності дітей, їх почуття, творчу фантазію як ігри з рухами, танцями, співом. Тому на уроках розучую чимало пісень, які можна інсценізувати або виконати в русі. Наприклад, першокласники беруть участь у виконанні й інсценізації народних пісень «Два півники», «Веселі гуси», «Диби-диби», «Подоляночка».Своїми рухами діти передають поведінку персонажів відповідно до музики і сюжету. А коли у дітей вже сформувалися певні навички інсценізації цих пісень, проводжу невеличкі музичні вистави, де головними героями виступають персонажі цих пісень.
При проведенні уроків у молодших класах широко використовую дитячий фольклор, який охоплює словесну творчість дорослих для дітей . І тут же ставиться конкретне творче завдання : заколихаємо свою ляльку (колискові), лялька прокинулась – давайте пограємося з нею (пестушки, забавлянки). До лічилок, скоромовок, закличок пропоную самим придумати мелодію, адже ці яскраві жанри усної дитячої народної творчості насичені внутрішнім звучанням і діти мимоволі стають творцями найпростішої музики. ( Додаток № 2)
Нестандартні завдання на уроках музики в середніх класах - це ефективний засіб пожвавлення уроків, підвищення активності , уваги учнів. Це прекрасна можливість викликати бажання працювати. Саме з цією метою використовую творчі завдання . Це, зокрема, складання і розгадування музичних ребусів, кросвордів, музично-дидактичні ігри «Музичне доміно», музичні загадки, анкети, тести, тощо. (Додаток № 3)
На своїх уроках особливе значення надаю творчій діяльності дітей, адже народне мистецтво – це невичерпне джерело творчості і духовного розвитку. Найелементарніший імпульс до творчості – це зацікавити дітей винаходом власної інтерпретації музичного твору, варіантів наспіву та підголосків, власного варіанту інсценізації пісні, власного елементарного інструментального супроводу, власної вправи для розспівування тощо.
До творчості можуть спонукати:
- віршовані чи прозові тексти, їх зміст, звукові фарби й інтонації;
- сама музика, глибоке проникнення в її світ (навчившись розрізняти в загальному потоці звучання окремі « музичні слова», « фрази», цілі « розповіді», учні відчують потребу самим « заговорити» цією, тепер уже близькою і зрозумілою їм «музичною мовою»;
- оточуючий дитину світ звуків – цокіт копит, щебетання птахів, стукіт падаючих капель, вигуки голосів, дзенькіт дзвонів;
- програмно-ілюстративні завдання;
- ритми рухів, у тому числі танцювальних, образних…
Учнівську творчість спрямовую у різних напрямках:
– літературному (підбір або написання віршів до музики, малюнків, творів – вражень про музику, створення казок, легенд тощо);
– образотворчому ( малювання сюжетів музичних творів, ліплення із глини, пластиліну персонажів музичних казок, п’єс, пісень, створення ескізів костюмів, масок );
– музичні творчі завдання ( ритмічні, мелодичні, мовні вокальні, інструментальні, комплексні).

Творчому розвитку учнів на уроці сприяє використання різноманітних форм роботи:
- гра, ігрові моменти на уроці – це можливість такої організації навчання дітей, яка, не вимагаючи надмірних зусиль, робить процес навчання привабливим, емоційно насиченим;
- художня діяльність, де діти проявляють свої музичні здібності, особливо в сфері мелодичного слуху;
- творча імпровізація. У музичних іграх діти придумують оригінальні рухи, передають поведінку персонажів відповідно до музики і літературного тексту.
Український народ з давніх-давен зберігав свої звичаї, свята , обряди та пов’язані з ними пісні річного обрядового циклу, якими супроводжувалися ці свята. Тому, при проведенні уроків та позакласних заходів, дуже популярними і улюбленими серед учнів стали обрядові пісні, які дають змогу по-новому звернути увагу на значимість української етнокультури в цілому. Доцільним у даному випадку, є використання репродуктивного методу творчої діяльності учнів на уроках музичного мистецтва, який дозволяє активно використовувати та відтворювати той навчальний матеріал, який повідомлявся вчителем на уроках та іншими джерелами інформації.
Наприклад:
- пісні літньо-осіннього циклу: «Маринонька», «Ой снопе, снопе», «Вийшли в поле косарі», «Котився віночок по полю» тощо;
- зимового циклу - колядки, щедрівки ( «Нова радість стала», «Ой сивая зозуленька», «Меланка ходила», «Ой хто Миколая любить» тощо);
- весняного циклу – веснянки, гаївки ( «Розлилися води», «Прийшла весна з квітами», «Весна уже, весна іде», «Гагіл-гагілочка» тощо ).
Результатом кропіткої роботи в даному напрямку стало традиційне проведення уроків на тему:«Обрядові пісні» із залученням учнів старших класів, батьків.
Діти з нетерпінням чекають цих уроків як свята – одягаються в костюми, виготовляють атрибутику, розучують ігрові та танцювальні моменти. А свято весняної обрядовості ми проводимо на галявині біля школи, на зеленій травичці, де діти безпосередньо спілкуються з природою і відчувають себе її частинкою. Скільки радості і задоволення приносять дітям обрядові свята: «Щедрівочка щедрувала», «Меланка ходила, Василя водила», «А на двір Масляна в їзжає», «Свято урожаю», «Обжинки»,«Прийди, весно, прийди, красна!» тощо. Велику допомогу у проведенні таких свят надають батьки, жителі села. Вони приходять до нас на свята, і разом зі своїми дітьми співають, водять хороводи, грають, діляться своїми спогадами про те, як відзначалися ці свята в нашому селі.
У моїй роботі почесне місце посідає місцевий фольклор, а він в нашому селі різноманітний.
Так організовано групу дітей, шанувальників української народної пісні, які із задоволенням ведуть записи фольклорного матеріалу нашого села. Так у жительки села Рачкової Н. Г. ми записали пісні «Василева мати пішла щедрувати», «Меланка ходила», а Манжос Л. М. записала пісню «Українка», які ми з дітьми розучуємо і співаємо під час проведення обрядових свят, розваг, вечорниць. (Додаток № 4).
Великою популярністю серед дітей, батьків і жителів села користуються родинні свята, на яких діти, разом зі своїми мамами, бабусями, а то і цілими родинами виконують українські народні пісні, пісні свого роду: «Пісні наших батьків», «Мамина пісня», «Хай лунає пісня на добро», «Душі криниця», «Українська пісня – скарб народу».

Результативність роботи
У моїй роботі тема української пісні, музики, фольклору дуже тісно переплітається з позакласною роботою та роботою вокального гуртка.
Традиційним стало у школі проведення музичних вечорів, присвячених творчості окремих композиторів, зокрема українських «Не зірки падають з неба» вечір, присвячений творчості В.Івасюка, «Вечір українського романсу», вечір пісні «Музика рідного краю» з використанням місцевого матеріалу.
Велике захоплення у дітей викликає конкурс « Шкільна зірочка», де учні розкривають з повною широтою свої таланти. З ініціативи педагогічного колективу та учнів школи , у 2005 році створено клуб шанувальників народної пісні «Свіча». І що важливо, на засідання клубу, яке проводиться 1раз у семестр, залучаються і жителі нашого села, яким до душі народна пісня, традиції. Саме в такому тісному спілкуванні учнів із вчителями школи, представниками громадськості , жителів села відроджуються традиції рідного краю, села, де діти поринають в атмосферу тих прадавніх, на жаль, вже забутих , звичаїв і обрядів. Такі зустрічі приносять не тільки моральну насолоду, а й духовно збагачують наші серця.
Протягом 10 років я є керівником шкільного вокального гуртка «Джерельце». Учасники гуртка беруть активну участь у районних та обласних етапах конкурсів «Сузір’я талантів» , «Перші ластівки», «Миколаївські дзвіночки», районному радіоконкурсі «Моя земля – земля моїх батьків».
Нещодавно учасники гуртка взяли участь у заочному конкурсі фольклорних колективів, де отримали грамоту управління освіти і науки облдержадміністрації.